Три роки тому Антон Борківський отримав стипендію від Sigma Software на здобуття бакалаврського ступеня в одному з найсучасніших вишів країни – Українському католицькому університеті. Сьогодні від омріяного ступеня Антона відділяє лише рік навчання. Тож саме час спитати про його досягнення, плани на майбутнє та мрії.
Під час чергового візиту до львівського офісу компанії ми зустрілися з Антоном та деканом факультету Прикладних наук, Ярославом Притулою, де навчається наш стипендіат. Були приємно вражені бесідою з Антоном, його дорослими, зваженими судженнями, досягненнями та впевненою скромністю.
Антоне, поділись, будь ласка, враженнями про навчання в УКУ, чи виправдалися твої очікування?
При вступі в мене були певні очікування як від університету, так і від програми. Більшість з них справдилися. Відверто кажучи, я знав куди йду і наразі не жалкую ані трохи. Подобається навчання на моєму факультеті, адже тут дають корисні та прикладні знання. Власне, команда університету дбає про всебічний розвиток студентів, тобто не лише у своїй спеціальності по своїй програмі, тут формується загальний світогляд, закладаються цінності.
За рік ти отримаєш ступінь бакалавру з комп’ютерних наук, які є думки далі?
Починаю вже замислюватися над магістратурою і розглядаю, які є програми в моєму та інших університетах, дивлюся й у бік європейських вишів. Побачимо, попереду ще цілий рік. До речі, передивлявся й пропозиції Sigma Software. Є цікаві інтернатури, але, на жаль, в інших містах.
Антоне, багато хто з твоїх однолітків, так би мовити, колег по навчанню з інших вишів, на третьому курсі вже активно реалізують свої знання на практиці. Дехто бере участь у Agile практиці, що проводить Sigma Software або долучається до наших інтернатур. Наприкінці вони презентують свої наробки – учбові проекти, які розробляли командою за допомогою менторів. А чи в тебе вже був якийсь практичний досвід програмування чи кодингу?
Так, звичайно, адже в УКУ навчання більш проектно-орієнтоване. В кінці кожного семестру ми розробляємо проекти з кожного з технічних предметів. До того ж, ми з братом з минулого літа мали спочатку літнє стажування, а потім почали працювати Python розробниками в одній львівській компанії. Загалом цікавлюся Machine Learning, тож досвід на Python – радше сходинка.
До речі, про розширення професійних можливостей та досвід з Python. Наразі в далекому Сінгапурі Sigma Software збираємо команду Python девелоперів, що долучаться до розробки рішень для авіації та залізничної галузі. Головна задача цього проекту – вирішення найкомплекснішої проблеми оптимізації у світі. На учасників команди чекатиме багато цікавих челенджів тож це – крутий шанс для амбітних та професійних:)
Згодний, але треба таки довчитися!
Повертаючись до Machine Learning, це досить широке поняття, що саме тебе цікавить та з чим вже мав досвід на проектах?
Я стикався з кількома проектами, один ближче до Computer vision – працював над алгоритмами по розпізнаванню й ідентифікації об’єктів, а зараз працюю над проектом із перекладу рукописного тексту у звичайний. А ще ми з братом робимо проект по Reinforcement Learning, хочемо написати самі алгоритми для складання Кубика Рубіка. Почали з 2х2, бо це трішки легше :).
Був ще досвід з Embedded, колись, знов таки з братом, брали участь у гуртку з робототехніки. Робили розумний акваріум на Arduino з NodеMCU, який по wifi зв’язувався й передавав дані. Але в цей напрям не дуже занурювався, бо цікавіше те, чим займаюся зараз.
А як ти все поєднуєш: і навчання, і стажування, і роботу, ти ж вже працюєш?
На першому-другому курсах часу на роботу не було зовсім. На третьому вже є певний час.
Працюю не фултайм, бо в нас за це відраховують. Займаюся розробкою програмного забезпечення для кас самообслуговування та поштоматів. Ми робимо інтерфейс та зв’язок інтерфейсної частини з Embedded.
На роботу витрачаю приблизно 20-25 годин на тиждень, але в першу чергу роблю все по університету :).
Поєдную навчання та роботу, бо в УКУ така політика, що обсяг стипендії щороку зменшується. Тобто перший рік вона покриває 100% оплати за навчання, потім 75, 50 …30. Себто, це дуже добрий стимул для студентів йти працювати.
Коментар Ярослава Притули: Коли ми складали учбову програму – орієнтувалися на 60 годин навантаження на тиждень, з яких 40 годин – самостійна робота. Звичайно, хтось зі студентів встигає швидше, хтось повільніше, але на нашу думку, то було оптимальне рішення. Якщо враховувати, що продуктивними студенти є 8-10 годин на день, то це дозволяє студентам трішки підробити.
На четвертому курсі буде ще більше часу, який студент має у власному розпорядженні, адже перший семестр – навчальний, але п’ятниця є вільна, далі звільняємо ще й четвер. Весняний семестр – виключно під написання бакалаврської роботи, тобто студенти вже мають можливість балансувати робота-навчання на власний розсуд.
Антоне, здивуєш нас, якщо скажеш, що в тебе ще й викладацький досвід був 🙂
Не дивуйтеся, але був. Минулого року ми разом із моїм однокурсником викладали у гуртку «Основи ІТ» для молодшої школи у місцевому ліцеї. Це були учні 1-4 класів, це їм по 6-10 рочків, та ще декілька старшокласників. Зі старшими, чесно скажу, працювати було цікавіше, бо вони вже розуміють, що роблять.
Пам’ятаю, коли я тільки починав вивчати програмування, а це було у 8 класі, я ще не мав достатньо потрібних математичних знань, щоб зрозуміти певні алгоритми. Відповідно, в такому ранньому віці, це ще складніше. З іншого боку, коли діти рано знайомляться з технологіями, в них й інтерес до цього з’являється раніше і вони вже самі щось намагаються шукати. В першому класі це ще зарано, на мою думку, бо там ще зовсім інший рівень сприйняття. А вже учні 3-4 класів – це вже досить сильні діти.
Сподобалось викладати? Вистачило витримки та терпіння?
Під кінець уроків, коли увага дітей сильно розсіювалася, було важко за всіма вслідкувати, але, так, цікаво. В майбутньому хотів би спробувати себе і для більш старших за віком учнів.
Коментар Ярослава Притули: В УКУ є схожа практика. Це на кшталт літніх шкіл. Наші студенти викладають але не для малечі, а для школярів старших класів. Програму складає наш університет: там є частина Python, частина робототехніки на Raspberry, є дизайн мислення та soft skills, є трішки економіки та бізнеcу, і в кінці вони мають розробити міні презентацію – виходить міні-хакатон. Минулого року робили таку програму у Львові, цього року у планах Київ, Одеса, можливо, Харків.
Антоне, а як змінилося твоє бачення свого професійного майбутнього від вступу і до тепер?
Воно змінилися. Бо я пам’ятаю, що коли мене запросили на першому курсі на екскурсію в Sigma Software, то теж спитали про те, що я хочу робити далі, і тоді я ще не знав, чим хочу займатися. Сьогодні я вже більш-менш сформував вектор свого розвитку і намагаюся в ньому рухатися.
То за п’ять – десять років ти …?
Хотілося би лишитися в Україні, щоб розвивати її. Через те, що багато класних фахівців виїжджає, йде відтік кадрів, а тут потрібно комусь залишатися, щоб відбудовувати країну!
Проте планую поїхати за досвідом за кордон на декілька років. Бо ті навички, що наразі потрібні тут, не певен, що зараз можна отримати в Україні. Тож думаю, що декілька років довчуся, здобуду досвід на магістерській програмі закордоном і потім цей досвід зможу впроваджувати в Україні.
А повернешся й відкриєш свою справу?
Найближчим часом хочу попрацювати у великій компанії, щоб зрозуміти, як це все робиться, потім, в майбутньому, якщо побачу, що в мене вже добре виходить керувати командою, спробую себе на менеджерській посаді або, власне, розпочну свою справу.
Працюватимете разом із братом? Хто буде головним?
Я б не сказав, що хтось з нас є головним по життю. Ми ніби на рівні. Здебільшого наші інтереси теж схожі. Коли 19 років живеш пліч-о-пліч з людиною, то вже навіть думки починають бути однаковими :). Ми ж починали за одним комп’ютером. В нас часто буває так, якщо хтось пробує щось нове, то й іншому стає цікаво, хочеться подивитися що робить брат. І сам втягуєшся в це.
Як гадаєш, чи ви удвох підете по життю далі?
Хотілось би, щоб нас доля сильно не розкидала, але якщо це буде необхідно, якщо в одного вектор буде прямувати в один бік, а в другого в інший, то треба буде розійтися й робити, власне, те, що-кому буде більш цікаве.
Антоне, а про що ти мрієш?
В школі я вивчав французьку мову, тож зараз я намагаюся відновити її, щоб знову вільно володіти нею, і це – скоріше мета, а ще хочу побувати в Австралії. Далеко, але там досить гарно 🙂
То нехай мрії здійснюються. Впевнені, що у Антона все вийде, адже наполеглива праця та впевненість у своїх силах – дві складові його успіху. Чекатимемо на нову зустріч можливо й в Sigma Software!
Отримай досвід програмування на курсі Python онлайн.
